кондуїт
КОНДУЇ́Т, у, ч., заст.
Журнал із записами про поведінку учнів у навчальному закладі або про реєстрацію виконаних робіт.
– Русин... Русин... Русин, – муркотів святий Петро. – Чекай хвилину, нехай я лише загляну до твойого [твого] кондуїту (І. Франко);
Відсутність такої довідки [про говіння] записувалась у кондуїт, і подібний запис у кондуїті розцінювався при вступі до університету як політична неблагонадійність (Ю. Смолич);
Уперше кондуїти було запроваджено в середині XIX ст. в Німеччині (з наук.-попул. літ.);
До кондуїту передусім робилися записи про різні проступки, що було причиною для внесення учня до списку неблагонадійних (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)