конторник
КОНТО́РНИК, а, ч.
Службовець контори.
В конторі хаос.., конторники нічого не роблять (М. Коцюбинський);
Зустрів я коло ставка мою дорогу дружину й товариша – в образі чорнявої дівчини стрункої постави, доньки конторника заводу (Ю. Яновський);
Микола Степанович не боявся чистки. Що вона йому? Його минуле – ні блискуче, ні ганебне: син колишнього конторника поміщицького маєтку (Б. Антоненко-Давидович);
В квартирі конторника все ще світилося (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)