конфуз
КОНФУ́З, у, ч.
Стан ніяковості, сорому; замішання, незручне становище.
– Трапляються, звісно, конфузи, коли замість цапа дивиться на тебе печальними очима кізочка... (Остап Вишня);
У другій дії вийшов конфуз .. Наталка повинна була падати мені на груди, обнімати й цілувати, промовляючи: – За що вони тебе вбили? А вона стоїть, ще й сміється (Є. Кравченко);
Яреськові від такого конфузу аж рум'янець виступив на .. обличчі (О. Гончар);
Як не уважний ти до слова, то може трапитись конфуз (Д. Білоус).
Словник української мови (СУМ-20)