коня

КОНЯ́, я́ти, с., розм.

Те саме, що коненя́.

На півдороги від Кам'янця до Гайсина тюпали конята в подертій бричці (А. Свидницький);

Конята вкрились піною, задихались .. Та хоч як мучаться, саней не рушать з затоки й на п'ядь (І. Франко);

Доктор Ріпецький присилає мені два возики з малими конятами, на які абсолютно не можемо забратися (А. Чайковський);

Конята рушили підтюпцем (Олесь Досвітній);

Ось іде свято, а в хаті голодно. У хліві одна хвостина і пара малих конят. І як тут жити і з чого ситим бути (У. Самчук).

Значення в інших словниках

1. коня — коня́ іменник середнього роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. коня — -яти, с., розм. 1》 рідко. Зменш. до кінь 1); лоша. 2》 Те саме, що конячина.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. коня — КОНЯ́, я́ти, с., розм. 1. рідко. Зменш. до кінь 1; лоша. 2. Те саме, що конячи́на. На півдороги від Кам’янця до Гайсина тюпали конята в подертій бричці (Свидн., Люборацькі, 1955, 206); Конята вкрились піною, задихались..  Словник української мови в 11 томах
4. коня — Коня́, -ня́ти с. Лошенокъ, а также плохая лошаденка. Чуже коня — паня. Ном. ум. коненя. На зирив він коненя на ярмарку. Рудч. Ск. II. 175.  Словник української мови Грінченка