коня
КОНЯ́, я́ти, с., розм.
1. рідко. Зменш. до кінь 1; лоша.
2. Те саме, що конячи́на.
На півдороги від Кам’янця до Гайсина тюпали конята в подертій бричці (Свидн., Люборацькі, 1955, 206);
Конята вкрились піною, задихались.. Та хоч як мучаться, саней не рушать з затоки й на п’ядь (Фр., XIII, 1954, 36);
Конята рушили підтюпцем (Досв., Вибр., 1959, 40).
Словник української мови (СУМ-11)