коняка
КОНЯ́КА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що кінь 1, коби́ла 1.
Гей, у мене був коняка. Був коняка-розбишака (Щог., Поезії, 1958, 62);
Раптом зовсім зблизька форкнула коняка (Коцюб., І, 1955, 350);
Від коняки несло потом і ремінною збруєю (Тют., Вир, 1964, 326).
Словник української мови (СУМ-11)