копилити
КОПИ́ЛИТИ, лю, лиш, недок., що, розм.
Випинати, надувати (звичайно губи).
Степанида ледве осміхалась і копилила свої тонкі губи (І. Нечуй-Левицький);
Губи в нього розтулилися, він чудернацько якось копилив їх, випинав (П. Загребельний);
На першому перехресті стояв бородатий дід з безрогим цапом на мотузку. Цап копилив губу й смішно кивав до киян, мовби глузував з них чи нахвалявся (І. Білик);
Дівчина йшла на кроків два попереду, все оберталась, .. всміхалася і говорила, говорила. То копилила пухкі вишневі вустонька, то вони розпливались у посмішці (Ю. Логвин).
◇ (1) Копи́лити (закопи́лювати, зашпи́лювати, шпили́ти) / закопи́лити (скопи́лити, зашпили́ти) гу́бу (гу́би, но́са, ніс і т. ін.):
а) пишатися, зазнаватися.
Декому здавалося, що молодий інженер почав копилити губи. Але ж хіба на всіх догодиш? (І. Сенченко);
І зразу видно, що людина має освіту, бо не копилить носа перед іншими і душевна простота в ньому є (С. Чорнобривець);
Дівчина одразу поважніє, закопилює губки, манірно подає пухкеньку руку з рожевими нігтиками (В. Кучер);
Лесь, аби не накликати батькового гніву, знехотя прогугнявив: – Та добре, допоможу, якщо вже конче... – Відразу б так, – докинув Андрусь. – І дивися мені там, не копиль носа перед Пилипом (І. Нижник);
– Задерла [титарівна] кирпу, закопилила спідню губу, ще й пику одвернула (І. Нечуй-Левицький);
– Пхі, красу знайшли, – сказала крамарева дочка й закопилила губу (Грицько Григоренко);
б) ображатися, сердитися.
– Я до неї і звідтіль, і звідсіль, а вона тільки, було, спідню губу копилить (І. Нечуй-Левицький);
Хай же носа не копилить Любий мій читець, коли він В Атта Тролевій печері Не згада арабських спецій (Леся Українка);
Усі сміялися, тільки Охрім світив очима і презирливо копилив губи (Григорій Тютюнник);
– Я не граю! – одрубав Семенченко, що мав бути Карлом XII. Його забули помістити в програмі .. – Грайте самі, а я не хочу. Мені що? Скажіть, будь ласка!.. Задер голову, закопилив губи й пішов (Б. Антоненко-Давидович);
– Поговір ми переживемо, – бадьоро відповів я. – А от Ковальця мало не втратили. Якоїсь півгодини, і хлопця не було б. – Я в тому не винна, – зашпилила губи Пишна (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)