кореневий
КОРЕНЕ́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до ко́рінь 1.
– Не жилець воно [дерево]. І дупляве, і коренева шийка підгниває (О. Донченко);
Коренева система урболандшафтів є потужним бар'єром, який затримує надходження токсичних концентрацій важких металів у надземну частину (з наук. літ.);
* Образно. – Не хочеться нам товариша кидати позаду напризволяще .. Знаємо, що коренева система розвинута в ньому добре, треба лиш правильно сформувати Мелешкову крону (О. Гончар);
// Який міститься на корені.
Кореневі волоски мають стійкі внутрішні механізми підтримання напрямку росту (з наук. літ.);
Кінчик кореня рослини вкритий кореневим чохликом, який захищає верхівку кореня від пошкоджень твердими частинками ґрунту (з навч. літ.);
// Який паразитує на корені рослин, уражає його.
– Піски – як вогонь, навіть найживучіша філоксера, ота, пробачте, воша коренева, не витримає, гине (О. Гончар);
При посіві озимої пшениці після стерньових попередників протягом багатьох років підряд зростає небезпека враження рослин кореневими гнилями (з наук.-попул. літ.).
2. Стос. до кореня (у 2 знач.).
Унаслідок лабораторних мікробіологічних досліджень обґрунтовано доцільність використання ультрафіолетових променів для знешкодження мікрофлори кореневих каналів зубів (з наук. літ.).
3. лінгв. Належний до кореня (у 5 знач.); який є коренем слова.
На основі східнослов'янського кореневого й афіксального складу в мові українських грамот розвиваються і набувають поширення такі слова, як борзость “швидкість” (В. Русанівський);
Експресивне подовження (“іконічний перезвук”) кореневого голосного було притаманне балто-слов'янській мові (з наук. літ.);
Моделі морфемних ланцюжків, що мають у своєму складі більше ніж одну кореневу морфему, характеризуються невисокою частотою вживання (з навч. літ.);
// Основа яких не містить інших морфем, крім кореня.
Словотворча потенція основ кореневих прикметників досліджується з погляду словотворчої активності, продуктивності, валентності (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)