корець
КОРЕ́ЦЬ, рідше КІРЕ́ЦЬ, рця́, ч.
1. Кухоль чи ківш із держаком.
Бачим кадівби з кірцями (Я. Щоголів);
Старша дружка в сінях ухопила з відра корець і пирснула мені в вічі погожої води (Ганна Барвінок);
Стер усмішку Тарас із лиця. Випив трохи ракії з кірця (П. Воронько);
Зачерпують цей екзотичний напій [саморобне ячмінне пиво] грубими дерев'яними корцями, .. неодмінно такими корцями, це давній рибальський звичай (О. Гончар);
Брат Іван позичив кілька корців проса та ячменю – товкли в ступі і варили кашу (В. Малик);
– Став! – розпорядився князь, і роб гримнув дубовим корцем об стільницю. – Й страви якоїсь! (І. Білик);
* У порівн. Корець до губів прикладався, як човен (І. Андрусяк).
2. Давня міра сипких тіл, що дорівнює 100 кг; центнер.
От він .. на другий день забрався до Дрогобича, закупив кілька кірців жита (І. Франко);
Кирило Кухта повернувся зі зборні додому веселим, наче йому хтось там корець муки пообіцяв (А. Іщук);
– Мужицьке тiло швидко розпирає. Угадай, скiльки важу. – Корець з гаком (Р. Андріяшик);
То таке красне поле!.. Ще на ньому за жодної посухи й стебельця не всохло, за жодної сльоти нічого не зогнило. Що й говорити, тут жменю посій – корці збереш (І. Нижник);
– Ти знаєш цих галицьких бабусь, які і в дев'яносто легко піднесуть на спині два корці пшениці (Н. Сняданко).
Словник української мови (СУМ-20)