корифей
КОРИФЕ́Й, я, ч.
1. У давньогрецькій трагедії – керівник і заспівувач хору.
Коли хор скінчив співати, Меценат злегка кивнув головою корифеєві (Леся Українка).
2. рідко. Танцівник кордебалету, який виконує сольні партії.
Корифей виступає в першій лінії кордебалету, а також виконує невеликі сольні танці (з наук.-попул. літ.).
3. перен. Провідний, видатний діяч науки, мистецтва і т. ін.
Серед хитрих багатоповерхових формул і обчислень в книжках були вміщені портрети корифеїв науки (Д. Ткач);
Народний був для Ярослави першим наставником, і він же, цей сивогривий корифей театру, перший напророкував їй непересічне мистецьке майбутнє (О. Гончар);
90-ті роки XIX ст. – перші два десятиліття XX ст. багаті знаменними подіями, які сприяли розвиткові і зміцненню соціального престижу української мови .. Ці роки .. наповнювала творчість корифеїв української літератури (В. Русанівський).
Словник української мови (СУМ-20)