коронний
КОРО́ННИЙ, а, е.
1. Прикм. до коро́на¹ 1.
Коронна прикраса.
2. заст. Стос. до корони (див. коро́на¹ 2); державний, урядовий.
Статкевич був чоловік заможний, довго служив на коронній польській службі (Леся Українка);
Королева .. увічнювала свою коронну власність покордонною фортецею (Іван Ле);
Звістку про те, що Потоцький стягає проти нього [Довбуша] коронне військо, він сприйняв зовсім не так безжурно, як хотів показати товаришам (В. Гжицький);
Землю над Тясьмином подарував батькові ще чигиринський староста Данилович, який був тут коронним державцем (П. Загребельний).
3. перен. Найважливіший, визначальний.
Поети, як і століття тому, співають .. про півтора десятка людських чуттів, серед яких кохання посідає коронне місце (В. Підмогильний);
// Вдалий, пов'язаний з незмінним успіхом.
Я вирішив продемонструвати свій .. коронний номер (Л. Смілянський);
На закінчення заклинателі показали свій коронний номер – бій мангусти з коброю (В. Минко);
Якби я досі не знав цього письменника, мені відразу ж захотілося б його слухати. Особливо цю його коронну лекцію про повернення деміургів (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)