корчувати
КОРЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., що і без прям. дод.
Виривати із землі разом з корінням (дерева, кущі, пні).
Вона сама було й барила робить, діжки, кадовби набиває .. і хлопцями орудує, дуби корчує (Ганна Барвінок);
Петро корчує пень. Уже чуприна мокра (А. Головко);
Корчували [Данищуки] в поті чола шість років, доки вибороли стільки землі, що могла прокормити їх (Мирослав Ірчан);
// Очищати від пнів, корчів ділянку для господарського використання землі.
Він рубає ліс, корчує поле (Ю. Смолич);
Батько корчує пні за лісом на вирубі – гейби не заважали на тому шматку такого дорогого поля (У. Самчук);
– Мочарів на Довгій балці не корчую, в'юнистих вибалків не псую (І. Волошин);
* Образно. [Ярослав:] Як дикий ліс мотиками, роками Державне поле треба корчувать (І. Кочерга).
Словник української мови (СУМ-20)