корчуватий
КОРЧУВА́ТИЙ, а, е.
1. Те саме, що корча́стий.
Понад Дніпром з обох боків зеленими мурами тяглись плавні.., де сплітались у непроникливу сітку корчуваті дуби, липи, вільшина, верби й лози (С. Скляренко);
Корчуваті присадкуваті сосни хоронять спокій старого кладовища (Б. Антоненко-Давидович);
За високим корчуватим пнем стояв Люцифер у чорній сутані, з крученими, мов у волоського барана, рогами (Р. Іваничук);
// Густо вкритий корчами (див. корч¹).
Ніс човна глухо вдарився об корчуватий, вкритий чагарником берег (Л. Дмитерко);
Пісня спотикається на корчуватих стежках, падає й знову підводиться (П. Колесник).
2. перен., розм., рідко. Кремезний, вузлуватий (у 3 знач.).
Оленчук ще довго сидів, .. і в темряві ночі корчувата постать його непорушно темніла під навислим зоряним небозводом (О. Гончар);
За ним дибуляв уповноважений Кандигін, корчуватий чоловік на тоненьких ніжках (В. Шкляр);
// Нерівний, покручений (про руки, пальці і т. ін.).
Наш двоногий предок тисячі літ тому роздирав корчуватими пальцями закривавлене, духмяне м'ясо впійманого звіра (Б. Антоненко-Давидович);
Затиснуті корчуваті кулаки були страшні і безпощадні (В. Малик);
Добігаєш до діда Гордія, що лагодить саджалку на рибу, береш за суху корчувату руку (Є. Гуцало).
Словник української мови (СУМ-20)