корчуватий

КОРЧУВА́ТИЙ, а, е.

1. Те саме, що корча́стий.

Понад Дніпром з обох боків зеленими мурами тяглись плавні.., де сплітались у непроникливу сітку корчуваті дуби, липи, вільшина, верби й лози (С. Скляренко);

Корчуваті присадкуваті сосни хоронять спокій старого кладовища (Б. Антоненко-Давидович);

За високим корчуватим пнем стояв Люцифер у чорній сутані, з крученими, мов у волоського барана, рогами (Р. Іваничук);

// Густо вкритий корчами (див. корч¹).

Ніс човна глухо вдарився об корчуватий, вкритий чагарником берег (Л. Дмитерко);

Пісня спотикається на корчуватих стежках, падає й знову підводиться (П. Колесник).

2. перен., розм., рідко. Кремезний, вузлуватий (у 3 знач.).

Оленчук ще довго сидів, .. і в темряві ночі корчувата постать його непорушно темніла під навислим зоряним небозводом (О. Гончар);

За ним дибуляв уповноважений Кандигін, корчуватий чоловік на тоненьких ніжках (В. Шкляр);

// Нерівний, покручений (про руки, пальці і т. ін.).

Наш двоногий предок тисячі літ тому роздирав корчуватими пальцями закривавлене, духмяне м'ясо впійманого звіра (Б. Антоненко-Давидович);

Затиснуті корчуваті кулаки були страшні і безпощадні (В. Малик);

Добігаєш до діда Гордія, що лагодить саджалку на рибу, береш за суху корчувату руку (Є. Гуцало).