корчувати
КОРЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., що і без прям. дод.
Виривати із землі разом з корінням (дерева, кущі, пні).
Вона сама було й барила робить, діжки, кадовби набиває .. і хлопцями орудує, дуби корчує (Ганна Барвінок);
Петро корчує пень. Уже чуприна мокра (А. Головко);
Корчували [Данищуки] в поті чола шість років, доки вибороли стільки землі, що могла прокормити їх (Мирослав Ірчан);
// Очищати від пнів, корчів ділянку для господарського використання землі.
Він рубає ліс, корчує поле (Ю. Смолич);
Батько корчує пні за лісом на вирубі – гейби не заважали на тому шматку такого дорогого поля (У. Самчук);
– Мочарів на Довгій балці не корчую, в'юнистих вибалків не псую (І. Волошин);
* Образно. [Ярослав:] Як дикий ліс мотиками, роками Державне поле треба корчувать (І. Кочерга).
Значення в інших словниках
- корчувати — корчува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- корчувати — Викорчовувати, викорінювати, г. корчити. Словник синонімів Караванського
- корчувати — див. нищити; рубати Словник синонімів Вусика
- корчувати — -ую, -уєш, недок., перех. Виривати з землі разом із корінням дерева, кущі, пні. || Очищати від пнів, корчів ділянку, де колись були дерева, кущі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- корчувати — Корчува́ти, -чу́ю, -чу́єш, -чу́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- корчувати — КОРЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Виривати з землі разом із корінням дерева, кущі, пні. Вона сама було й барила робить, діжки, кадовби набиває.. і хлопцями орудує, дуби корчує (Барв., Опов.., 1902, 423); Петро корчує пень. Уже чуприна мокра. Словник української мови в 11 томах
- корчувати — Корчувати, -чую, -єш гл. Корчевать. Чигир. у. Словник української мови Грінченка