корівка
КОРІ́ВКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до коро́ва 1.
– Чи багато корівок та воликів думаєте дати? – спитала сваха (І. Нечуй-Левицький);
Корівки додому йдуть, головами покивують, хвостами помахують... Телятка за корівками біжать, помукують... (Остап Вишня);
Два роки доглядала [телицю], раділа – корівка, думала, буде... (А. Головко);
На вигинах Сули, де більше паші, розкошували наші корівки (Д. Білоус);
Баба Химка приносить теплого молочка з-під корівки (О. Бердник).
2. у спол. зі сл. божа. Маленький червоний жучок із сімома чорними цятками; сонечко (у 3 знач.).
Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце. Лізе божа корівка, беру її ніжно на руку і запитую: “Хочеш на коліна, до сонця?” (Г. Косинка);
Він уздрів на тлі хмари білі стіни своєї старенької хати, .. з потрісканою низькою призьбою, по якій спантеличено снували червоненькі божі корівки, ховаючись від негоди у призьб'яні шпарки (Григір Тютюнник);
Літо застало мене в квітнику, де я полола красолі й астри. Позолотило плече і щоку. Божу корівку послало на щастя (І. Жиленко);
* У порівн. До воріт підкотила жовта, кругленька, мов божа корівка, іномарка (В. Шкляр);
// перен., розм. Про довірливу, лагідну й сумирну людину.
Він добре знав, що перед ним сидять такі божі корівки, що пойняли б віри, якби він назвав своїми навіть Пушкінові вірші: через те він і був такий нахабний в брехнях перед дамами (І. Нечуй-Левицький);
Клайд мимоволі подумав: “Чудова ж ти божа корівка, милий Коротун! Ось тебе трошки підтримали, а ти вже й розчулився” (В. Владко);
– Думаєте, директор музею, ця божа корівка, не посміявся з вас? Ще одні шукачі скарбів! (А. Кокотюха).
Словник української мови (СУМ-20)