корівник
КОРІВНИ́К, а́, ч.
Той, хто доглядає або пасе корови.
Сивий старенький корівник Десь на леваді в сопілку, пасучи корови, дударив (О. Влизько);
– Десятий рік я старшим корівником (Остап Вишня).
КОРІ́ВНИК, а, ч.
Приміщення, хлів для великої рогатої худоби; корівня.
Поруч хаток ліпилися крихітні вівчарні, корівники, стояли височенні ожереди сіна (З. Тулуб);
Від корівника Устина несла в дійниці молоко, що смачно пахло (С. Чорнобривець);
Пройшла до корівника зміна доярок, і через кілька хвилин вийшли ті, яких змінили, – втомлені, виснажені непосильною працею (В. Владко);
Павло водив товариша по довжелезних хлівах, де окремо стояли перісті, попелясті й невеличкі бурі корівки .. Казав, що поїде за кордон і розвідає, які там корівники і які породи (М. Циба).
Словник української мови (СУМ-20)