корівниця
КОРІВНИ́ЦЯ, і, ж.
Жін. до корівни́к.
Одну дочечку мала, та й ту утеряла [втратила]: із поля робітницю, .. од корів корівницю (Сл. Б. Грінченка);
Була ще тільки сьома година ранку, але в маєтку давно всі були на ногах. Корівниці до корів, конюхи до коней, орендарі до картоплі, кухарка до плити... (Г. Пагутяк);
[Клеопатра:] Я – Звичайна жінка, почуттям підвладна Так само, як корівниця убога, Приставлена до чорної роботи (Борис Тен, пер. з тв. В. Шекспіра).
Словник української мови (СУМ-20)