косиця
КОСИ́ЦЯ, і, ж.
1. Те саме, що коса́1.
Малуша розгублено озиралась на здорових, червонощоких, вусатих хлопців, що обступали її колом, сміялись, сіпали за руки, навіть за косиці (С. Скляренко);
Їй заплітає дві косиці Ласкава матері рука (А. Малишко);
Коли вона говорила, косиці її метлялися в повітрі, а права рука з вимазаними в чорнило пальцями витягалася вперед (В. Собко);
Темно-русе волосся заплетене в тонку косицю (Любко Дереш);
* Образно. Зелені сивуваті верби .. посхилялись косицями в воду (Ганна Барвінок).
2. розм. Те саме, що ву́са 3; остюк.
А в пшениці золоті косиці (Сл. Б. Грінченка);
Ярових пшениць косиці Збиті копитами (А. Малишко).
3. розм. Квітка, якою заквітчуються.
Ой ішов я через поле, загубив косицю, Тікаючи од милої через ораницю (з народної пісні);
Ой зацвіли черешеньки, зацвіли косиці (Сл. Б. Грінченка);
В моїй уяві постали ці сади-квітники. Я вже бачив навколо підземних вокзалів кущі троянд, косицю, айстри, квітучий бузок (М. Трублаїні);
* Образно. І рідна пісня, як бджола з косиці, Бере з душі напої для віків (Д. Павличко).
4. рідко. Загнуте перо у хвості птаха.
Сидить півень на криниці, спустив крильця ще й косиці (Сл. Б. Грінченка);
Начальник містовий .. Високий і блідий .. На мундирі хрестів чимало, На шапці з когута косиця (І. Франко).
5. діал. Цівка.
Кров бризнула у три косиці, Василь повалився до землі (Ю. Федькович);
Теля почало кидатися, поки гаряча кров косицею била з його рани (І. Франко).
△ (1) Шовко́ва коси́ця – те саме, що едельве́йс.
Майже зникли в лісах купальниця, любка дволиста, конвалія. У горах щезає шовкова косиця – едельвейс (з наук.-попул. літ.);
* Образно. Я вклав у холодні пальці шовкову косицю.., за якою цілий день дерся на альпійський кряж (М. Дочинець).
Словник української мови (СУМ-20)