косоокий
КОСОО́КИЙ, а, е.
1. Який має косоокість; зизоокий, косий (у 2 знач.).
Чи на добро, чи на лихо, росло в тій хаті невеличке дівчатко – Явдошка, що найшлася через рік після того, як косоока Меланія зійшлася з кривоногим Терьохою (Панас Мирний);
Гайченко перестав коситись, глянув співбесідникові прямо в очі, і той тільки тепер збагнув, чому Федір Петрович весь час дивився спідлоба – він був косоокий (Ю. Збанацький);
Дядечко Ясь скоса глянув на нього. Та це зовсім не означало недовір'я, просто дядечко Ясь інакше дивитися не міг, бо був косоокий від народження (В. Нестайко);
// у знач. ім. косоо́кий, кого, ч. Людина, яка має косоокість.
Косоокий не міг дивитися прямо, для цього йому треба було повертати голову трохи набік (Б. Харчук).
2. розм. Який має косий розріз очей; косий (у 4 знач.).
Він косоокий, тому що у матері красуні Юлі теж косі очі. Вона кореянка (О. Довженко);
Завдавав тут спустошення і завойовницький меч Аттіли, який вів косооких гуннів на грабунки степових скотарів (І. Пільгук);
Зайчик косоокий Сіяв лан широкий (М. Стельмах);
Чотири вершники з брунатно-сірими обличчями, косоокі, люті, стоять над ним, щось викрикують незрозумілою мовою (Р. Іваничук).
3. у знач. ім. косоо́кий, кого, ч., розм. Заєць.
Косоокий здивовано повів головою і, ніби неохоче, поплигав у кущі (О. Гончар);
Грабовський ще постояв трохи, чекаючи появи зайця й орла по той бік видолинка, але вони так і не з'явились. Видно, загинув косоокий, і орел смакує свіжину (М. Сиротюк).
Словник української мови (СУМ-20)