костогриз
КОСТОГРИ́З, а, ч., КОСТОГРИ́ЗА, и, ж.
1. Народна назва кількох хвороб (карієсу, туберкульозу кісток і т. ін.), що вражають і руйнують кістки й зуби людини та хребетних тварин.
У давнину костогриз лікували прополісом та настоянкою з лепехи (із журн.).
2. Те саме, що костолу́за.
Нехай костогризи та сорокопуди черешні об'їдають – він ані не бачить, ані не чує (І. Франко);
Сміюся до сонця, до червоних маків, до крикливих костогризів на самітній [самотній] яблуні серед поля (І. Керницький).
3. заст., зневажл. Бідняк.
Той волоцюга, костогриза ще дитиною тебе зводив! (Ганна Барвінок);
– Що се ти ще кепкуєш із мене, старий костогризе? – силувався крикнути, але тілько пропищав Іван (І. Франко);
– Ступа й жорна – біда чорна. – Де б його костогризу дістати та мила зварити (Б. Харчук).
Словник української мови (СУМ-20)