костриця
КОСТРИ́ЦЯ, КІСТРИ́ЦЯ, і, ж.
1. Внутрішня здерев'яніла тверда неволокниста частина стебла прядивних рослин (конопель, льону і т. ін.), що залишається у вигляді дрібних колючих трісочок під час попередньої оброблення цих рослин; терміття.
Вогка кістриця більше лущала, ніж горіла, і, щоб піддержувати вогонь, Одарка раз по раз бігала до печі підкидати сухої соломи (Панас Мирний);
Сиплеться костриця на землю під ноги. Під терницями її вже цілі купи (А. Головко);
Я смикав за цупкий, з кострицею мотузок – вузол не піддавався (Ю. Мушкетик);
Висихало [рядно] до того, що аж пирскало з під терниці сухою кострицею, перетворюючись на м'які, золотаві, як дівочі коси, пачіски і збите на овечу вовну клоччя (Г. Тарасюк).
2. Те саме, що вівся́ниця 1.
Я йду. Мій шлях то із костриці, То із жоржин (П. Тичина);
Береги ставу й уся балка нижче вкриті були суцільним трав'яним килимом. Саме цвіли костриця, тимофіївка, білі ромашки (В. Минко).
Словник української мови (СУМ-20)