костричитися
КОСТРИ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, недок.
1. тільки 3 ос. Виділяти кострицю й ставати колючим унаслідок цього (про прядиво, волокно).
І прядиво костричиться На терниці (П. Усенко).
2. Те саме, що наїжа́чуватися 1.
Хлопчик чимось був схожий на .. сільських пастушків, у нього так само костричився на голові чуб (Ю. Мушкетик);
* Образно. Прив'язав [Мовчун] віжки до сухого стовпа, що в усі боки костричився кілками для сушіння глечиків (М. Циба).
3. перен., розм. Те саме, що наїжа́чуватися 2, 3.
Генерали все ж на нього подіяли, інакше він би промовчав і не костричився, як горобець у попелі (П. Загребельний);
Хоч як костричилися дівчатка, а переляк зборов і їх (В. Нестайко);
– А що ж би ви хотіли? – раптом костричиться Хома. – Одразу все не впорядкуєш! (Ю. Яновський);
– От бачиш, я правду сказав, а ти вже й накостричилась. І так усякий костричиться, бо .. має в душі такі недомірки чи закапелки, в які не хоче й сонце допустити, не те що когось із правдою (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)