кофтина
КОФТИ́НА, и, ж., розм.
Те саме, що ко́фта 1.
У давнину, коли в людини ще ґудзики не повелись, була в сорочці чи кофтині на шиї зав'язка колись (Д. Білоус);
На ній була сіра кофтина (А. Дімаров);
Стефа красувалася в новеньких бриджах, а Ліза – в новенькій кофтині (І. Андрусяк);
Тайчина мати уже теплу кофтину вдягла, поверх фуфайку (Люко Дашвар);
// Про поганеньку, поношену кофту.
На ній кофтина старенька .. з сукна домотканого й чоботи-шкарбуни на ногах (А. Головко);
Лесі боляче стало, коли вона .. глянула на матір – маленьку, зсутулену і таку безпорадну в благенькій .. кофтині (А. Хижняк);
Повнувата жінка у плетеній темно-синій кофтині з провислими кишенями перелякано витріщається на неї з порога (Г. Вдовиченко).
Словник української мови (СУМ-20)