кочовище
КОЧОВИ́ЩЕ, а, с.
Стоянка кочовиків (у 1 знач.) і територія, по якій вони кочують.
Далі бранця не питав він, Всіх половців навертав він, В кочовища поспішив (І. Франко);
Обважнілий ясиром, .. повертається [ширинський бей] до своїх кочовищ (З. Тулуб);
– Ми кочували за Перекопом степами Узухри. Одного дня на наші кочовища напав Сагайдак із козаками (Р. Іваничук);
Панівний народ Великої Скіфії мешкав у кочовищах понад Чорним морем (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)