крайнощі
КРА́ЙНОЩІ, ів, мн.
Надмірність у якійсь дії, діяльності, у вчинках, а також найвищий ступінь вияву певних поглядів, переконань тощо.
Між силами добра і зла зберігай рівновагу, крайнощів уникай (О. Гончар);
Власне, й любив [Дмитро Іванович] їх за молодечий запал, сміливість, безоглядність. Він-бо знав, що на тому тримаються всі відкриття, всі шукання, всіляко стимулював їх, тільки намагався утримати од крайнощів (Ю. Мушкетик);
Мама за такі крайнощі сильно ображалася і надовго переставала з ним розмовляти (Ю. Андрухович);
Чіткий правовий розподіл повноважень різних видів влади має не допустити крайнощів – надмірної концентрації прав у руках однієї посадової особи у сфері національної безпеки й колегіальну безвідповідальність при прийнятті рішень у надзвичайних ситуаціях (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)