крайок

КРАЙО́К, йка́, ч.

Зменш. до край¹ 1.

Рана нагадувала своєю формою серце. Крайки її були сині, трохи бузкові (Ю. Яновський);

Колісник примостився на самому крайку лави (Панас Мирний);

Голова стомлено падає на крайок подушки (Г. Косинка);

Катря ще хлипнула. Потім крайком хустки витерла очі (А. Головко);

Котляревський присів на крайок крісла (Б. Левін);

* Образно. Переді мною відтулився крайок чужої таємниці, одначе якої я ще не знав (Ю. Мушкетик).

Значення в інших словниках

1. крайок — крайо́к іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. крайок — КРАЙО́К, йка́, ч. Зменш.-пестл. до край¹ 1. Рана нагадувала своєю формою серце. Крайки її були сині, трохи бузкові (Ю. Янов., II, 1958, 128); Колісник примостився на самому крайку лави (Мирний, III, 1954, 142); Зітхають жінки, долонями й крайками хусток втирають сльози (Головко, II, 1957, 319).  Словник української мови в 11 томах
3. крайок — Крайо́к, -йка м. ум. отъ край.  Словник української мови Грінченка