красти
КРА́СТИ, а́ду, а́деш, недок., кого, що і без дод.
Привласнювати чуже.
* Образно. Крадуть мій час люди, спільні обіди, вечері (М. Коцюбинський);
Осавула .. пішов до пана й розказав, що молотники крадуть із панського току жито (І. Нечуй-Левицький);
– Такого батька син – і пішов дубка красти! Пху!.. (Г. Хоткевич);
Ми порічки крали в старого Маковія (Ю. Винничук);
// Займатися крадіжками (у 1 знач.).
Не кради! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
[Єлисей:] Ти вже починаєш сало красти? [Яків:] Я взяв шматочок, а не вкрав (М. Кропивницький);
Він просто краде речі й продає їх (В. Винниченко);
Вони вчили його змалку скидати шапку перед старшими, любити ближніх, бути чесним, не красти, не вбивати (І. Багряний);
Євген почав нишком красти (Б. Антоненко-Давидович);
Поблукав вiн по Львову – жити нема де, красти нема в кого, i вирiшив потрапити назад до тюрми (Р. Андріяшик).
Словник української мови (СУМ-20)