кресати
КРЕСА́ТИ, крешу́, кре́шеш, недок.
1. що, чим, рідко чого і без дод. Добувати іскри, вогонь кресалом.
Тухольці кресали огонь і розкладали огнища (І. Франко);
Юхим зараз же почав кресати вогонь (В. Винниченко);
Тимко задоволено блиснув у темряві зубами і почав кресати вогонь (З. Тулуб);
Він одяг шапку і став кресати на губку. Іскра потрапила на сухеньке, губка почала затлівати (Григорій Тютюнник);
І ти дістав кремінчик та кресало Й почав кресати (П. Воронько);
– Я... вогню кресати не буду, я лише так.., – кліпав повіками Гнат (І. Нижник);
Він поклав напівповну амфорку лігма додолу й заходився кресати вогню (І. Білик);
Персонал салону краси, забувши клієнтів, кинувся навперебій пропонувати кожен свої [сигарети] та кресати запальничками (Г. Тарасюк);
// Ударяючись або вдаряючи чимось об сталь, камінь, утворювати іскру.
День і ніч стугоніли під вікнами ковані колеса возів, коні кресали копитами іскри (О. Десняк);
Ось гукнули уже гаківниці, Крешуть іскру дворучні мечі (Л. Первомайський).
2. що, у (об) що. Сильно вдаряти, бити.
Посліпли обоє од хвилі гарячої крові, що заливала їм очі, а все ж кресали бартку об бартку (М. Коцюбинський);
Як іще візьме Михайло дві шаблі в руки, а в зуби кинджал та як почне танцювати, кресати шаблю об шаблю (Г. Хоткевич);
Миттю кінь почув той тихий посвист – ось він вже на брамі камінь креше (Леся Українка);
І пломеніє злотом нива, І крешуть молоти в метал (П. Усенко);
Кресали каміння ковані чоботи (О. Гончар).
3. що, перен., розм. Пристрасно, з запалом робити, виконувати що-небудь.
В міському саду військовий оркестр охоче кресав .. польку (П. Козланюк);
З мотокорпусу хлопці-молодці Крешуть “Яблучко” на мостовій (А. Малишко).
4. розм. Те саме, що бли́скати 1; спалахувати.
За дідовим тином крешуть блискавиці (О. Довженко);
Коні. З-під копит у них крешуть іскри (І. Цюпа).
◇ Аж вогню́ дава́ти (креса́ти) див. дава́ти;
(1) Креса́ти / кресну́ти (кресону́ти) очи́ма (по́глядом) – гнівно глянути, подивитися.
Це не завадило рожевій кресати поглядом по Євгенові (П. Загребельний);
Павло кресонув очима на Чумачиху, стиснув кулаки під столом (В. Кучер);
– Ух, – знов водночас креснули очима Кожух і Сидорін (Яків Баш);
– У нас, знаєте, мова коротка, – креснув офіцера поглядом Баржак (О. Гончар);
А на сходці в селі Він піднявся, похмурий і грізний. Кресонувши очима, .. хрипло сказав: – Отака моя, хлопці, пісня: Признавайтесь, де хліб (Б. Олійник);
(2) Креса́ти підко́вами (підкі́вками, чобітьми́ і т. ін.):
а) танцювати з запалом, з натхненням.
Танцювали вже із добру годину, а Чайченко усе сидів собі та тільки дививсь, як другі підківками крешуть (Марко Вовчок);
б) енергійно, бадьоро йти.
Всі найтяжчі хлоп'ячі речі – на возі; за возом – креше чобітьми сільська ватага (С. Васильченко);
(3) Креса́ти слова́ми на кого, кому – лаяти кого-небудь, гримати на когось.
– Щось чути, на наймичку головач креше словами (П. Козланюк).
Словник української мови (СУМ-20)