крижі
КРИ́ЖІ, ів, мн.
1. Те саме, що по́пере́к 1.
Взяв дід бабу за крижі Та поводив по хижі (П. Чубинський);
Калинович .. пробував устати, але почув біль у крижах і йойкнув (І. Франко);
В крижах пече, ніби колесом його [Павла Максимовича] переїхали, розтрощивши хребет (В. Кучер);
Закам'яніла поясниця, задерев'янілі крижі, онімілі руки, під грудьми порожнеча й тоска безмежна (П. Загребельний);
Беатріче вилазить з постелі, суне до шафи.. Знаходить бавовняну хустку з безліччю дір і обв'язує нею крижі (Ю. Винничук);
Маріца .. бралася обіруч за крижі, і, наспівуючи почуту мелодію, із заплющеними очима колисалася в такт музики (М. Матіос).
2. Задня частина тулуба тварини (зазвичай коня).
Та тут Галєну [кобилу] як уперезав батіг по крижах, то на ній аж шкіра стряслася (Л. Мартович);
Вона нервово б'є віжками блискучі крижі коней, і екіпаж стрибає вперед (В. Винниченко);
Підійшов [Парцюня] .. і почав плескати її [кобилу] по крижах, добираючися до хвоста (Т. Осьмачка);
Селянин, хльоскаючи його [коня] по гладких крижах віжками, звертав на дорогу (П. Панч);
Легенько вдарив [вершник] коня нагаєм по крижах (А. Кокотюха).
3. анат. Трикутна кістка, яка утворилася внаслідок зростання між собою п'яти хребців і з'єднує тазові кістки з хребтом.
Крижі сформувалися в людини внаслідок довготривалого перебування її тулуба у вертикальному положенні (з наук. літ.);
На спинній поверхні крижів уздовж серединної лінії проходить крижовий гребінь, що утворився внаслідок зрощення остистих відростків крижових хребців (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)