крупка
КРУ́ПКА, и, ж.
1. рідко. Зменш.-пестл. до крупа́.
Не клюй, курка, крупку (Номис);
У сухому вигляді желатин являє собою крупку або пластини вологістю до 16 % (з навч. літ.);
Стоїть Іван. Над валом крупка сіє (Л. Костенко);
Сагайдачний стояв мовчазний, смутний. Морозяна крупка ціпенила йому щоки: він зірко переціджував очима ряди братства (Г. Колісник);
Казали, що вода в морі солена, як ропа, то крупка солі їй не зашкодить (Г. Пагутяк).
2. спец. Перше грубе мливо зерна пшениці під час переробки її на сортове борошно.
– От що, Артеме, .. візьми крупки та відвезеш завтра до Домки (П. Панч);
// Будь-яка подрібнена речовина.
Згодом чорна, дрібна крупка з кавових зерен пирскає під струменем окропу (із журн.).
3. Трав'яниста рослина родини хрестоцвітих.
Зараз тут тільки васильки й безсмертники. Весною – і вероніка, і козельці, і вівсяна крупка, і голубі, жовті та оранжеві півники, й червоногарячі тюльпани (Ю. Мушкетик);
Поміж жовтими кошиками підбілу біліють дрібненькі квітки крупки (з наук.-попул. літ.).
4. діал. Трихіна.
Крупка, потрапляючи в організ людини чи тварини, швидко пристосовується в тонкому кишечнику й починає активно розмножуватися (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)