кріпитися
КРІПИ́ТИСЯ, кріплю́ся, крі́пишся; мн. крі́пляться; недок.
1. Твердо, стійко триматися; виявляти витримку в чомусь.
Та, наче явір вглиб, у корінь втятий, Я ще державсь, кріпився (І. Франко);
Пишу сьогодні коротенько: як не кріплюся, а тягне до ліжка (М. Коцюбинський);
Коли вийшли на дорогу, уповноважений .. звернувся до Романа. – Кріпися, козаче, отаманом будеш (П. Панч);
Молодий Семашко теж кріпився і намагався приховати свій смуток, щоб не завдавати ще більшого жалю матері (В. Малик);
– Кріплюся... Це мої всі плачуть коло мене, а я кріплюся. Вони ще погано мене знають (В. Шкляр);
* Образно. Нехай гнеться лоза, А ти, дубе, кріпись, Ти рости та рости, Не хились, не кривись (С. Руданський).
2. спец. Пас. до кріпи́ти 1–3, 5.
Кронштейн лінзи фотоелемента кріпиться гайками на двох стояках (з навч. літ.);
Двісті років тому вечірній Львів освітлювався олійними каганцями в ліхтарях, що мали три шибки і кріпилися до мурів будинків (Ю. Винничук);
Батько змайстрував мені саморобні ковзани: до дерев'яної основи кріпився пруг з коси, в тих колодочках він пропалив по дві дірочки (О. Бердник);
Кришка прекрасно закривала бочку і міцно кріпилася зсередини сталевим дротом (В. Нестайко);
Полотно в багатій рамі кріпилося до стіни надійно (Люко Дашвар).
Словник української мови (СУМ-20)