кудли
КУ́ДЛИ, ів, мн., розм.
Скуйовджені пасма волосся або вовни.
От дурна псина .. Рве пазурями траву, відкидає від себе, і летять навздогін за нею збиті на задку кудли (М. Коцюбинський);
– Ти на чоботи не лягай, бо й так гаряче, – сказав Артем, висмикуючи носки чобіт з-під кудлів пса (В. Гжицький);
Безбородько не так прислухається до лісника, як до шарудіння у ванькирі, а роздягнувшись, мало не вліз у дзеркало, поправляючи свої кудли (М. Стельмах);
Вона [Лариса] .. навшпиньки пнулася, тягнучись усім тілом до амбразури, втопивши в ній своє худе, обвите кудлами лице (О. Гончар);
* Образно. Ніч сідає на рогах вулиць і тулить сірі кудли в цемент стін (Б.-І. Антонич);
// перен. Про щось заплутане.
Та будь воно прокляте, все ваше кодло, всі ваші кубла і всі ваші кудли! (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)