кужіль
КУЖІ́ЛЬ див. ку́жіль.
КУ́ЖІЛЬ, желя, ч., КУЖІ́ЛЬ, же́лі, ж.
1. Прядиво або вовна, намотані на кужілку (кужілку).
Ой піду я за ворота білу кужіль прясти, Там мій милий, чорнобривий жене воли пасти (П. Чубинський);
А в зимі, то мами прядуть кужіль та й співають свої дівоцькі співанки (В. Стефаник);
Порожньою бічною вуличкою пробігли дівчата з пухнастими кужелями (М. Стельмах);
* Образно. Осінь .. вишивала шовковою мережкою зелень трави, пряла довгі нитки на кужелі лип (Б.-І. Антонич);
Кужелі золотавого пилу Піднімав суховій на соші [на шосе]... (Т. Масенко).
2. рідко. Те саме, що кужі́вка, кужі́лка.
А мати Сидить на призьбі коло хати Та вовну з кужеля пряде (Т. Шевченко);
Баба подарувала жінці золотий кужіль із золотим веретеном (А. Калин);
Коли вогонь до вуха догорів, так що вже пекти зачинало, вийняла Васюта з вуха той кужіль тай у піч викинула (І. Андрусяк);
* Образно. День сонячний, яснонебий, тільки де-не-де пухнаті сиві кужелі випинаються з-за обрію (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)