кулаччя

КУЛА́ЧЧЯ, я, с.

Збірн. до кула́к 1.

Вже вона його і лаяла, і кулаччям у спину товкмачила, так нічого і не зробила (Г. Квітка-Основ'яненко);

Він бачив, як її голова наче пливла побіля других, рвонувся, пробиваючи собі дорогу кулаччям (Г. Хоткевич);

М'язи дихають крізь рукава, Стугонить у кулаччях кров (І. Вирган);

Вони пам'ятають звичку твого батька, Що мислити вмів навіть мозолями, Стискати кулаччя при зустрічі з кривдою... (Д. Павличко).

Значення в інших словниках

1. кулаччя — кула́ччя іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. кулаччя — -я, с. Збірн. до кулак.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. кулаччя — Кула́ччя, -ччя, -ччю, -ччям  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. кулаччя — КУЛА́ЧЧЯ, я, с. Збірн. до кула́к 1. Вже вона його і лаяла, і кулаччям у спину товкмачила, так нічого і не зробила (Кв.-Осн., II, 1956, 35); М’язи дихають крізь рукава. Стугонить у кулаччях кров (Вирган, Квіт. береги, 1950, 47).  Словник української мови в 11 томах
5. кулаччя — Кулаччя, -чя с. соб. Кулаки. Три вирви в шию і міх кулаччя. Ном. № 4761. А тут так кулаччам у стіл ріже. Федьк.  Словник української мови Грінченка