куль
КУЛЬ, я́, ч.
Матеріал для покрівлі, зробл. з обмолоченого і обтрушеного від потерті снопа жита або пшениці.
По всій улиці коло кожного двора лежали купи соломи та стриміли кулі (І. Нечуй-Левицький);
Йому треба .. збити на кулі сорок кіп пшениці, – він помолотив би й машиною – діло невелике, – але йому до зарізу треба кулів: клуні й нові хати синам укривати (Г. Косинка);
– Збудували ми хліва [хлів].., своїх кулів натрусили, сніпків з них накрутили і ними вшили (В. Кучер);
На долівці в хатині він розтрусив два кулі соломи, вони полягали там покотом й відразу провалилися в сон (В. Шкляр);
* У порівн. Він зразу заплющив очі – і, як куль соломи, упав знову на ліжко... (Панас Мирний).
(1) Куль около́ту – сніп жита або пшениці, обмолочений нерозв'язаним.
Під вікном блиснув сніп вогню, і зразу ж за цим у хату влетіло водночас чотири кулі околоту (Г. Епік).
◇ Натруси́ти кулі́в див. натру́шувати.
Словник української мови (СУМ-20)