кульмінація

КУЛЬМІНА́ЦІЯ, ї, ж.

1. астр. Проходження світила через небесний меридіан.

Момент верхньої кульмінації центра Сонця називається справжнім полуднем, а момент нижньої кульмінації – справжньою північчю (з навч. літ.).

2. перен. Найвище напруження, піднесення у розвитку чого-небудь.

Прудкість моєї мислі доходить кульмінацій (М. Хвильовий);

Коли мелодія досягла найвищого свого зльоту, кульмінації, здалося, ніби мене хтось схопив за руку і сказав: “Ходім!” (Ю. Збанацький);

Нарешті бідолахи сплели кострубатий вінок й настала кульмінація дійства (Г. Пагутяк);

Світлове шоу стало кульмінацією урочистостей, які розпочалися військовим парадом (з газ.);

// літ. Елемент композиції твору, момент вирішального зіткнення характерів, мить перелому в сюжеті, з якої починається розв'язка.

Наречена сиділа невесела й розчарована, бо знала заздалегідь, чим ця комедія кінчиться, хоч і не розумілася на зав'язці й кульмінації (О. Чорногуз);

У невеликих за обсягом творах (новела, оповідання, часом повість) кульмінація, як правило, зсунута ближче до фіналу (з навч. літ.).

Значення в інших словниках

1. кульмінація — кульміна́ція іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. кульмінація — Переломова точка <�час>, переломний пункт; найвищий зліт; ЛІТ. (точка найбільшого напруження) кульмінаційний момент; пор. АПОГЕЙ.  Словник синонімів Караванського
3. кульмінація — -ї, ж. 1》 астр. Проходження світила через небесний меридіан. 2》 перен. Найвище напруження, піднесення у розвитку чого-небудь. || Момент найбільшої емоційної напруги в музичному творі або його частині.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кульмінація — Верхівка, див. вершок  Словник чужослів Павло Штепа
5. кульмінація — (від лат. culmen — вершина) — вершина музичного розвитку та емоційного напруження музичного твору або його завершеної частини. Положення про К. ґрунтується на закономірностях європейського музичного мислення і є дійсним відповідно для всіх музичних форм. К. — важливий елемент музичної драматургії.  Словник-довідник музичних термінів
6. кульмінація — • кульмінація (від лат. culmen — вершина) - момент найбільшого напруження в літ. творі, коли найяскравіше виявляються характери дійових осіб, суть конфлікту художнього. Напр., у повісті "Fata morgana" М. Коцюбинського...  Українська літературна енциклопедія
7. кульмінація — кульміна́ція [від лат. culmen (culminis) – вершина] 1. Момент найвищого піднесення, напруження, розвитку. 2. Проходження світила через небесний меридіан.  Словник іншомовних слів Мельничука
8. кульмінація — ВЕРШИ́НА чого (найвища точка розвитку, найвищий ступінь вияву чогось і т. ін.), ВНЕ́ЦЬ, ВЕРХІ́В'Я, АПОГЕ́Й книжн., ЗЕНІ́Т книжн., КУЛЬМІНА́ЦІЯ книжн., ПІК книжн., ОЛІ́МП книжн., ВЕРХОВИ́НА рідше.  Словник синонімів української мови
9. кульмінація — КУЛЬМІНА́ЦІЯ, ї, ж. 1. астр. Проходження світила через небесний меридіан. 2. перен. Найвище напруження, піднесення у розвитку чого-небудь.  Словник української мови в 11 томах