Великий тлумачний словник сучасної мови

кульмінація

кульміна́ція

-ї, ж.

1》 астр. Проходження світила через небесний меридіан.

2》 перен. Найвище напруження, піднесення у розвитку чого-небудь.

|| Момент найбільшої емоційної напруги в музичному творі або його частині.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. кульмінація — кульміна́ція іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
  2. кульмінація — Переломова точка <�час>, переломний пункт; найвищий зліт; ЛІТ. (точка найбільшого напруження) кульмінаційний момент; пор. АПОГЕЙ.  Словник синонімів Караванського
  3. кульмінація — Верхівка, див. вершок  Словник чужослів Павло Штепа
  4. кульмінація — (від лат. culmen — вершина) — вершина музичного розвитку та емоційного напруження музичного твору або його завершеної частини. Положення про К. ґрунтується на закономірностях європейського музичного мислення і є дійсним відповідно для всіх музичних форм. К. — важливий елемент музичної драматургії.  Словник-довідник музичних термінів
  5. кульмінація — КУЛЬМІНА́ЦІЯ, ї, ж. 1. астр. Проходження світила через небесний меридіан. Момент верхньої кульмінації центра Сонця називається справжнім полуднем, а момент нижньої кульмінації – справжньою північчю (з навч. літ.). 2. перен.  Словник української мови у 20 томах
  6. кульмінація — • кульмінація (від лат. culmen — вершина) - момент найбільшого напруження в літ. творі, коли найяскравіше виявляються характери дійових осіб, суть конфлікту художнього. Напр., у повісті "Fata morgana" М. Коцюбинського...  Українська літературна енциклопедія
  7. кульмінація — кульміна́ція [від лат. culmen (culminis) – вершина] 1. Момент найвищого піднесення, напруження, розвитку. 2. Проходження світила через небесний меридіан.  Словник іншомовних слів Мельничука
  8. кульмінація — ВЕРШИ́НА чого (найвища точка розвитку, найвищий ступінь вияву чогось і т. ін.), ВНЕ́ЦЬ, ВЕРХІ́В'Я, АПОГЕ́Й книжн., ЗЕНІ́Т книжн., КУЛЬМІНА́ЦІЯ книжн., ПІК книжн., ОЛІ́МП книжн., ВЕРХОВИ́НА рідше.  Словник синонімів української мови
  9. кульмінація — КУЛЬМІНА́ЦІЯ, ї, ж. 1. астр. Проходження світила через небесний меридіан. 2. перен. Найвище напруження, піднесення у розвитку чого-небудь.  Словник української мови в 11 томах