кульмінувати
КУЛЬМІНУВА́ТИ, у́є, недок. і док.
1. астр. Проходити через небесний меридіан (про світило).
Спостерігаючи яку-небудь зорю щовечора, ми упевнимося.., що в даній місцевості кожна зоря кульмінує завжди на тій самій кутовій висоті над горизонтом (з навч. літ.);
За допомогою рухомої карти зоряного неба можна встановити, які світила в даний момент сходять, заходять або кульмінують (з навч. літ.).
2. перен. Досягати найвищого напруження, піднесення у розвитку чого-небудь.
Страшний образ [у творах Т. Шевченка], в якому кульмінує панування катів на цім світі (І. Дзюба).
3. Переважати, мати найбільш виражені властивості тощо.
У новому парфумі кульмінують солодко-пряний кардамон та витончена фрезія, що довершуються сильними акордами кедрового дерева, пачулі та мускусу (з мови реклами).
Словник української мови (СУМ-20)