кундель
КУ́НДЕЛЬ, я, ч.
Собака з кудлатою шерстю, перев. вівчарський.
Вівчарики прехорошенько Найкращого баранчика взяли Та й патрають гуртом, а кунделі Мовчать (Л. Глібов);
Стрічають нас веселим гавкотінням кудлаті кунделі (О. Ільченко);
А кундель і тут сатаніє од злості і так орудує лапами, що аж пліт ходором ходить (М. Стельмах);
Спущений з ланцюга здоровенний кундель, захлинаючись гавкотом, кинувся до воріт (В. Нестайко);
По бруку котився, підплигуючи, обруч у сліпучих спалахах надвечірнього сонця, а за ним із гавкотом гнався рудий кундель (О. Забужко).
Словник української мови (СУМ-20)