курець
КУРЕ́ЦЬ, рця́, ч.
Той, хто курить (див. кури́ти¹ 1), має звичку курити.
Брати тим часом устаткували в своїй спальні все, що було потрібне, щоб хвильово перетворити її на елегантну курильню, де приготовано все, що розвеселяє серце пристрасного курця (І. Франко);
Єдина запальничка, що була на господарстві, була в кишені в курця – в господаря (І. Багряний);
Дехкани по черзі смоктали чилім [люльку], старанно видмухуючи дим, втягнутий в очеретину попереднім курцем (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)