курець
КУРЕ́ЦЬ, рця́, ч. і ж. Той, хто курить ( див. кури́ти¹ 1), має звичку курити.
Брати тим часом устаткували в своїй спальні все, що було потрібне, щоб хвильово перетворити її на елегантну курильню, де приготовано все, що розвеселяє серце пристрасного курця (Фр., VI, 1951, 204);
Дехкани по черзі смоктали чилім, старанно видмухуючи дим, втягнутий в очеретину попереднім курцем (Ле, Міжгір’я, 1953, 65).
Словник української мови (СУМ-11)