куркуль
КУРКУ́ЛЬ, я́, ч.
1. іст. Багатий селянин-власник, у господарстві якого працюють наймити.
Проявлено всі можливі спроби переконання – глум, дотеп, знущання, ревізія предків письменника з метою виявити серед них куркуля чи буржуя (В. Підмогильний);
– Мене з вишу за куркулівство викинули – ідіотизм якийсь! Дев'ять років на гімназію витратила, і прошу – дочка куркуля (Г. Косинка);
Сірко запевняв, що виноградарі нічим не відрізняються від звичайних куркулів і що .. їх треба краще притиснути (М. Хвильовий);
– Тепер ми всіх, що водяться з куркулями, поправимо на ту дорогу, з якої додому ніхто вже не вертається (Т. Осьмачка);
Кремезний дядько Силаєв, засуджений за економічну контрреволюцію: не інакше як колишній куркуль, що завчасу втік з села й приховувався в місті (Б. Антоненко-Давидович);
Майже кожна газетна шпальта криком кричала про новий наступ на куркуля (А. Дімаров).
2. розм. Добрий господар, багатий чоловік.
Щоб вберегти дерева, Михайло обгородив садок пакільцями, натягнув на них дріт, і балконні коментатори одразу ж прозвали його куркулем і хазяйчиком (із журн.);
– Де ті куркулі гроші беруть? У старого машина, в малого машина (із журн.).
3. розм., ірон. Хитрий, скупуватий чоловік.
– Щось у тебе очі наче маргарином помазані! Не інакше, взяв на абордаж діваху! Ну ж куркуль! Хоч би раз познайомив (П. Загребельний);
Непомітним чином із мене втекла маска такого собі хитрого куркуля, який щось знає, але нікому не скаже (Любко Дереш).
Словник української мови (СУМ-20)