курликати
КУРЛИ́КАТИ, курли́каю, курликаєш і курли́чу, курличеш недок.
1. Видавати звук “курли” (перев. про журавля).
Здалека під небом, В вирій летючи, Голосно курличуть Журавлів ключі (Я. Щоголів);
І тільки б слухати тонкий синиці свист, І журавлиний ключ, що тепло так курличе (М. Рильський);
Знов десь високо під синім склепінням тягнуться довгим ключем дикі гуси, що звучно і лагідно курличуть (У. Самчук);
Чуємо: курличуть в ірій вірний білі журавлі (В. Барка);
Бузьки, курликаючи, один за одним здіймалися в повітря (Любко Дереш);
// Видавати, утворювати звуки, що нагадують крик журавля.
Курличуть колеса. Ось шина ударила в корінь, забряжчали орчики (М. Стельмах);
* Образно. Листи, листи курличуть в піднебессі, Листи, листи, до наших днів мости (В. Багірова);
Місто майже таке, як хотілось його відлучити, обезранені пальці судомно курличуть на схід (І. Андрусяк);
// безос.
Вдалині ледве чутно тужно курликало: чи то поскрипувала незмащена гарба, чи, може, справді пролітали .. журавлі (Ю. Збанацький).
2. перен., розм. Говорити, співати.
Гурт змагається в співах з гуртом, село з селом. А хто відбився від своїх, сидить собі сам під рядном, щоб тепліше, і теж курличе своєї – годинами одної (Л. Смілянський);
– Вино тут сьогодні надзвичайно добре, – говорив далГ Ванек, навіть не слухаючи, що курликає собі під ніс штабний фельдфебель (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
Словник української мови (СУМ-20)