курликання
КУРЛИ́КАННЯ, я, с.
Дія за знач. курли́кати і звуки, утворювані цією дією.
Летіли під весняними хмарами дикі гуси, курликали журавлі, і те призивне курликання довго бриніло в теплому й тихому повітрі (О. Донченко);
Споловіла кукурудза по городах та курликання журавлів все ще чимось нагадували Павлині ту першу осінь (Ірина Вільде);
І стогін, і сміх, і курликання журавлів – все злилося в єдину симфонію щастя (О. Бердник);
Десь у піднебессі за млою летіли з вирію журавлі – чутливе вухо Домовика вгадувало їхнє курликання і шелест крил (В. Дрозд);
// перен. Звуки, схожі на крик журавлів.
А курява підіймалась і застеляла шлях. Стихало курликання копит, і влягався пил (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)