куцак
КУЦА́К, а́, ч., розм.
1. Хтось або щось коротше за звичайне (про людину низького росту, короткий одяг і т. ін.).
Хай ті куцаки нічого не чують. Бо ще молоді й дурні, вони можуть нас неправильно зрозуміти (О. Тесленко);
Виходять чаклуни, відуни, ворожбити – ставні і горбаті, граційні й криві, за ними дибуляють карлики, куцаки, кордуплі (В. Шкляр);
// Те саме, що куци́на.
Серед найпомітніших етнографічних матеріалів маємо .. речі щоденного вжитку, селянський одяг – гунька, куцак, свита, пояси, запаски XIX ст (з наук. літ.);
// Обрубок чого-небудь.
Смереки, як свічі. Кожний куцак горить і кожна гілочка тон виводить (У. Самчук);
Прив'язав кісся до куцака лівої руки і так вимахує, ніби вона й справді зайвою була б, ота рука (Микита Чернявський).
2. Те саме, що чорт.
Куцим, або куцаком, звуть у нас того, що в пеклі грішників припікає (Ганна Барвінок);
* У порівн. – А ще до того вигадлива, весела [Тодоська], до того зуби шкірить, тому моргне, цьому загадку загадає, прямо тобі, як куцак, .. крутиться (Дніпрова Чайка).
3. Те саме, що обрі́з².
Нещодавно шумів ліс шумом зловісним, ляскав куцаками, нагаями та бомбами бандитськими... (Остап Вишня);
Куцак сильною віддачею мало не виривав чоловіка із землі (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)