куш
КУШ¹, а, ч., розм.
Певна сума грошей як винагорода за що-небудь.
Тараса так і підмивало забрать ті гроші собі .. Але було незручно перехопити куш у відчайдуха (Василь Шевчук);
Хай лічить купчина куші-бариші (М. Лукаш, пер. з тв. Р. Бернса);
Критиці піддаються в сатирі й судді, які за добрий куш виправдовують злочинців і засуджують невинних людей (з наук. літ.).
КУШ², виг.
Вигук, який спонукає собаку лягти і замовкнути.
Свисток... Сетер підбігає. – Лягай! Куш! Піль! Візьми! Тубо! Не руш! – Сетера вчили, як полювати птицю (Остап Вишня).
Словник української мови (СУМ-20)