кіготь
КІ́ГОТЬ, гтя, ч.
1. Гостре загнуте рогове утворення на кінцях пальців у хребетних тварин, яке виконує захисну функцію; пазур.
Вчепився, як сова кігтями (приказка);
Мохната лапа [ведмедиці], насторожена острими кігтями, грозила її груді (І. Франко);
Ось, підгорнувши білі крила, Одна [чайка] торкнулась до води, Знялась од хвиль, летить сюди, – У кігтях рибка б'ється біла (Микола Чернявський);
Галченя широко відкрило рота й кігтями намагалося подряпати дівчинці руки (К. Гриб);
* У порівн. У плоть мою, не навчену літать, Впиваються, неначе кігті, зорі (Д. Павличко);
// перев. мн., перен., розм. Про довгі нігті людини.
Так би, здається, схопилася, ускочила до їх [них] та й учепилася кігтями в його [панича] баньки!.. (Панас Мирний);
Чорна кров ненависті залила її розум, солод помсти розіллявся тілом, і вона сліпою лютою совою кинулась на свого ворога, .. і стиснула на його борлаку сталеві кігті... (Г. Тарасюк).
2. тільки мн., спец. Залізний серпоподібний пристрій, що прикріплюють до взуття для вилізання на стовп або дерево; кішки (див. кі́шка 4).
Залізні кігті, прив'язані до чобіт, мов дебелі серпи, міцно вгрузли в соснову деревину (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)