латаття
ЛАТА́ТТЯ, я, с.
Рід водяних рослин родини лататтєві з великим листям та білими або жовтими квітками.
На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті (Леся Українка);
Лишалось обійти невелике озерце, плесо якого поблискувало між осокою та лататтям (Б. Антоненко-Давидович);
Коні п'ють, забрівши у латаття. Гарні коні. Білі й вороні (Л. Костенко);
Я хотів би намалювати це озеро. Але спершу почекав би, поки воно заросте лататтям і затягнеться рястом (С. Андрухович);
* Образно. Над гострими голками тополь, над широким лататтям кленів висне чудесна передвечірня сутінь (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)