легуючий
ЛЕГУ́ЮЧИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до легува́ти.
Україна імпортує легуючі (хром, ванадій), кольорові (алюміній, мідь, цинк, свинець, олово, вольфрам, молібден), дорогоцінні (золото, срібло, платиноїди) і рідкісні метали (із журн.).
2. у знач. прикм. Який додають при плавці до яких-небудь металів для надання їм певних якостей.
Високі якості швидкорізальної сталі забезпечують легуючі елементи – вольфрам, хром (з наук. літ.);
На практиці р-п-перехід отримують уведенням у напівпровідник з домішками додаткової легуючої домішки (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)